ВОРОГУВА́ННЯ, я, с. Ворожі стосунки між кимсь, виявлення неприязні, ненависті до кого-, чого-небудь. Він [лікар] веде боротьбу з темнотою, з забобонами, з ворогуванням селянина до інтелігента (Коцюб., І, 1955, 172); Нарожній завжди стривожений був гризнею, ворогуванням між селами (Горд., І, 1959, 337).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 739.