ВОРУХНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і неперех. Однокр. до воруши́ти 1, 4. Дивне почуття з’явилось в неї. Ніби вона тільки-но ..ворухнула камінь, який давив їй груди (Скл., Святослав, 1959, 107); Я чувся таким слабим, що ніби ні рукою не ворухну, ні ногою (Фр., II, 1950, 25); Рудий незадоволено ворухнув бровами й повів Зіньку (Головко, II, 1957, 175).
◊ Па́льцем не ворухну́ти — нічого не зробити. Йому доручено порятувати цінні папери, але ніхто й пальцем ворухнути не хоче (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 22).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 742.