ВОРУШИ́ТИСЯ, ушу́ся, у́шишся, недок. 1. Злегка рухатися, залишаючись на тому самому місці. Гості ворушились, позіхали, потягались, але ніхто не квапився вставати (Н.-Лев., III, 1956, 76); На його обличчя довго й пильно дивився Тихін. Чи чув що, бо весь був в очах, жадібно ловив, як ворушились Давидові уста (Головко, II, 1957, 123); Злегка ворушилися віти старої дупластої верби (Шиян, Баланда, 1957, 106).
2. Повільно рухатися, пересуватися з місця на місце. Уже вбогі ворушились. На труд поспішали (Шевч., І, 1951, 251); Попереду в темряві ворушилася, гаркотіла, звиваючись, безкрая людська ріка (Гончар, І, 1954, 67); * Образно. В його запамороченій голові роєм ворушилися тисячі думок (Коцюб., I, 1955, 215).
3. перен. Проявляти діяльність; пробуджуватися. Як сонечко зійде — ворушиться табір, Життя починає своє (Пісні та романси.., II, 1956, 255); Усюди, де проїздив Кобза, народ ворушився: усюди вже запобігли гінці Хмельницького з грамотою.. і нараїли люд на святе діло (Стор., І, 1957, 359); А журба, хоч закривав він [Тарас] їй шлях, ворушилася, підіймалась десь там, з глибини серця (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 443).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 743.