ВОЩИ́НА, и, ж. Воскова основа стільника, а також видобутий із неї поочищений віск. На рядні лежала купа сухих вощин (Н.-Лев., III, 1956, 203); Всі ці люди внесли в хату запах пасіки: старої вощини, меду (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 128); * У порівн. Воно [обличчя] стало жовте, як вощина (Мирний, III, 1954, 14); // Штучно зроблений восковий лист із витиснутими на ньому з обох боків шестикутними денцями, на яких бджоли будують комірки. — Здрастуйте, — відповів Петро Петрович, який вставляв у рамки смужки штучної вощини (Ю. Янов., І, 1958, 416).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 746.