ВОЩИ́ТИ, щу́, щи́ш, недок., перех. Просочувати або натирати що-небудь воском. А дід одно бігає, носе [носить] вулики, підкурює їх, вощить та збирає рої (Мирний, І, 1954, 192); Але Зорину застав Боровий не з пензлем у руках, як бувало, а з лижами, які вощила (Грим., Незакінч. роман, 1962, 114).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 746.