ВОЮВА́ТИСЯ, ю́юся, ю́єшся, недок., з ким і без додатка, розм. Те саме, що воюва́ти. Латин старий був не рубака І воюватись не любив (Котл., І, 1952, 184); У Раїси раптом стиснуло серце — і вона міцно стулила вуста. Ну, що ж, їй не першинка: коли доведеться, буде воюватись (Коцюб., І, 1955, 309); — І мої, і твої старі показились на ярмарку.. Не буду ж воюватися з ними (Стельмах, Хліб.., 1959, 549); // безос. Ваго Гуліашвілі мав щасливу вдачу людей, які швидко забувають страждання, і тому воювалося йому легше, ніж іншим (Собко, Кавказ, 1946, 80).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 747.