ВПРАВЛЯ́ТИ і (УПРАВЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., ВПРА́ВИТИ (УПРА́ВИТИ), влю, виш; мн. впра́влять; док., перех. 1. в що. Вставляти, всувати щось кудись, у що-небудь, закріплюючи. Ведмідь який, а й то кільце в губу вправляють (Номис, 1864, № 4228); Одні дівчата витискають гострою машинкою листя та пелюсточки, другі вправляють дроти в те листя (Л. Укр., III, 1952, 491); Дмитро надів вуздечку, вправив у рот вудила і вивів жеребця з конюшні (Чорн., Потік.., 1956, 289).
◊ Хоч у ра́мці (ря́мця і т. ін.) вправ — гарний, вродливий. Зате в Степана Семеновича дочки — кожну хоч у рямця вправ! (Мирний, II, 1954, 107).
2. мед. Повертати, вставляти на місце вивихнуті суглоби, переламані кінцівки тощо. З’ясувавши, що невідомий звихнув праву ногу і ліву руку, гідролог одразу ж почав їх вправляти (Трубл., І, 1955, 397); — І живий буде твій сусід, і танцюватиме, так добре переламану кістку Людмила Олексіївна вправила, все на місце поставила (Хижняк, Невгамовна, 1961, 178).
◊ Вправля́ти (впра́вити) в гу́мор кого, рідко — викликати в кого-небудь веселий настрій. Старе угорське вино.. розігріло стару кров і вправило його в.. веселий гумор (Фр., VIII, 1952, 211); Вправля́ти (впра́вити) мо́зок (ду́шу) кому, фам. — переконувати кого-небудь у неправильності його дій, поведінки. [Горлов:] Вправ йому мозок, щоб газетярів мені не кривдили (Корн., II, 1955, 11); [Арсен:] Піти хіба у райпартком, поговорити… Там би йому душу вправили! (Мороз, П’єси, 1959, 268).
ВПРАВЛЯ́ТИ2, я́ю, я́єш, недок., перех. Постійною працею, практикою розвивати, вдосконалювати певні риси характеру, навички тощо; тренувати. Людина вправляє свою вищу нервову діяльність шляхом систематичної.. розумової та фізичної праці (Шк. гігієна, 1954, 53).
ВПРАВЛЯ́ТИ3 див. управля́ти1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 754.