ВПРОСТ (УПРО́СТ), присл. 1. Прямо на кого-, що-небудь, навпроти кого-, чого-небудь і т. ін. — Дам я тобі й макогона, і коцюби! Та впрост до неї… (Вовчок, VI, 1956, 265); Він устав, сперся кулаками на стіл, подивився впрост на аудиторію (Мик., II, 1957, 559); Впрост перед нами, в глибокій балці, лежав величезний і чистий став (Смолич, II, 1958, 227).
2. Обминаючи проміжні ланки; безпосередньо. З Рима я поїхав впрост на Капрі (Коцюб., III, 1956, 406).
3. у знач. прийм., діал. Уздовж. Віддав поводи й пішов до гарматників, які вправно навертали жерло своєї зброї впрост шляху (Ле, Мої листи, 1945, 116).
4. у знач. підсил. част., діал. Зовсім, цілком. Вимагати від неї поважно які-небудь переконання і принципи було впрост неможливо (Коб., III, 1956, 301); Глянув Марусяк туди-сюди — і вже з розпачливою впрост рішучістю кинувся вперед, не обходячи каміння (Хотк., II, 1966, 247).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 755.