ВПРЯГА́ТИ (УПРЯГА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., ВПРЯГТИ́ (УПРЯГТИ́), впряжу́, впряже́ш; мин. ч. впріг, впрягла́, ло́; док., перех., у що. Те саме, що запряга́ти. Коні впрягає [Квітень] у сани і їде (Коцюб., І, 1955, 430); Воли були такі, що не дістати рога. Їх впрягали в підводу по три-чотири пари (Гончар, І, 1954, 202);
* Образно. Чумацької не ждіте Одіссеї: Часи старого епосу пройшли, І не мені з кебетою моєю Впрягти ліричну думку, як воли, В скрипучий віз тяжкої епопеї (Рильський, Поеми, 1957, 12).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 755.