ВСО́ТУВАТИ (УСО́ТУВАТИ), ую, уєш, недок., ВСОТА́ТИ (УСОТА́ТИ), а́ю, а́єш, док., перех. 1. Те саме, що всмо́ктувати. А над степом злива нависає. Теплі краплі всотують лани (Мур., Лірика, 1954, 43); Пісок давно росу всотав. Давно пішло вже сонце вгору (Ус., Шість, 1940, 31).
2. перен. Вбирати в себе, сприймати різні враження [ зовнішнього світу. Олександр з цікавістю дитини всотував у себе весь цей новий для нього світ (Панч, II, 1956, 243); Він [Т. Шевченко] — у колі передових людей того часу. Всотує в себе все передове, живе, прогресивне (Десняк, II, 1955, 474).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 768.