ВТЯ́ГУВАТИ (УТЯ́ГУВАТИ), ую, уєш і ВТЯГА́ТИ (УТЯГА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., ВТЯГНУ́ТИ (УТЯГНУ́ТИ), ВТЯГТИ́ (УТЯГТИ́), втягну́, втя́гнеш, док., перех., у що, до чого. 1. Тягнучи кого-, що-небудь у середину чогось. Коли він, об’юшений потом, втягує деревину в двір, із хатини в одній сорочці виходить Уляна (Стельмах, І, 1962, 481); Насилу добилися до соломи. Ряден з п’ять її утягла Христя в хату (Мирний, III, 1954, 10); Думала, що сховається зовсім, але Вовчик таки встиг побачити кінчик її хвоста, як Лисичка його втягла до нори (Фр., IV, 1950, 86); Вона кулею промчала у відчинену хвіртку, тягнучи за собою непритомну Вікторію. Втягла в двір і впала з нею (Хижняк, Тамара, 1959, 259); // Силою вводити кого-небудь у якесь приміщення. Двері розчинилися навстіж, і Микола Маркович втягнув за комір Мечика, який щосили пручався (Донч., V, 1957, 372).
2. рідко. Те саме, що всиля́ти. Вона одкусила нитку зубами і одвернулась від сестри, втягаючи нову нитку в голку проти світла (Л. Укр., III, 1952, 746).
3. Усмоктувати, засмоктувати кого-, що-небудь (про воду, болото і т. ін.). Вода ще налягала, втягувала, валила а ніг, але найстрашніше було вже перейдено (Гончар, Новели, 1954, 60); // Вбирати в себе; усмоктувати, вдихати (про живі істоти). Кінь порськає, голосно втягує в себе воду й, напившись, чвалає назад (Коцюб., I, 1955, 143); Марія мовчала хвилину. Зітхнула з хлипом, глибоко втягаючи повітря в себе, як діти буває після плачу (Головко, II, 1957, 108); Гелена з насолодою втягує тремтливими ніздрями запах помаранчі (Рибак, Переясл. Рада, 1948, 217); * Образно. З перших же днів школа увійшла в свою звичайну колію: в класі, як губка воду, втягували школярі нові для їх знання (Вас., І, 1959, 153).
4. Підбирати, підтягати всередину (про живіт, голову і т. ін.). Одірвавши чарку [від рота], почав утягувати в рот сині свої губи, ніби смоктав їх (Н.-Лев., І, 1956, 119); Лелека годинами простоював на гнізді. Втягнувши одну ногу, він вартував коло своїх діток (Збан., Крил. гонець, 1953, 42); Він згорбився, стиснувся, втягнув голову в плечі і мовчки сидів у присмерках, пригнічений сумом (Тулуб, Людолови, І, 1957, 356).
5. перен. Залучати, притягаги, заохочувати когось до участі в чому-небудь. Втягуючи прокажених у роботу, в суспільне життя, професор дає їм велику радість (Смолич, І, 1958, 80); Поручик заводив іноді якусь пісеньку; часом махав руками до жовнірів, втягаючи їх до гуртового співу (Досв., Вибр., 1959, 84); [Наталя:] А тепер слухайте. Я хочу втягти вас в одну веселу історію (Мик., І, 1957, 404).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 778.