ВУГЛЕ́ЦЬ, ю, ч. Один із найпоширеніших хімічних елементів, шо входить до складу всіх органічних речовин. Он під вербами, край виноградника, лежать рядком залізні бочки з сірчаним вуглецем (Коцюб., І, 1955, 226); Вуглекислий же газ, що є в повітрі, — це майже єдине джерело, з якого рослини беруть вуглець для побудови своїх клітин (Хімія, 7, 1956, 41).
∆ Амо́рфний вугле́ць — чорна речовина, з якої складається деревне та тваринне вугілля, кокс, сажа. При нагріванні сполук, що містять вуглець, без доступу повітря з них виділяється вуглець у вигляді чорної маси, що називається аморфним вуглецем (Заг. хімія, 1955, 383); Ві́льний вугле́ць — вуглець, який утворює тверді речовини без домішок; алмаз, графіт. Вільний вуглець трапляється у вигляді двох простих речовин — алмазу й графіту (Заг. хімія, 1955, 381).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 780.