ВУГРА́СТИЙ, а, е. Покритий вуграми (див. вуго́р2). Офіцер жував сухі губи, морщив вуграсте чоло (Збан., Ліс. красуня, 1955, 50); // Який має обличчя, покрите вуграми. Таубенфельд віддавав накази молодому вуграстому єфрейтору (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 171).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 781.