ВУ́РКНУТИ, ну, неш, док. Однокр. до вуркота́ти, вуркоті́ти. Птах-мисливець ринув униз. Крилатий поштар встиг лише жалібно вуркнути, як опинився в орля-чих пазурях (Трубл., III, 1956, 144).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 788.