ВУРКОТІ́ННЯ, я, с. Дія за знач. вуркоті́ти і звуки, утворювані цією дією. Глухе вуркотіння моторів не переставало зростати (Панч, Іду, 1946, 35); В суміжному дворі вуркотіли узбецькі голуби. Це вуркотіння завжди наганяло на Олександра Івановича незрозумілу тугу (А.-Дав., За ширмою, 1963, 56).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 788.