ВЦІ́ЛЕНИЙ (УЦІ́ЛЕНИЙ), а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до вці́лити. Вистріл.. був уцілений цілком зблизька (Коб., II, 1956, 203); // у знач. прикм. Хоч тут і там чувся оклик болю вціленого лицаря, або іржання коня, та лава посувалася далі (Оп., Іду.., 1958, 462).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 793.