ВІБРА́ЦІЯ, ї, ж. Механічне коливання якого-небудь тіла, що відбувається з великою частотою й невеликою амплітудою дрижання. Шура відразу ж відчула, що залишилась дрібна вібрація [верстата] (Донч., VI, 1957, 344); Текстоліт має високі механічні властивості і здатність добре поглинати вібрації (Токарна справа.., 1957, 65); // Невеличке коливання висоти тону якого-небудь звуку (голосу, струни і т. ін.). Він співав з вібрацією в голосі (Л. Укр., III, 1952, 585); Щур почув, як колись давно, тонкі вібрації гудка (Скл., Помилка, 1933, 172).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 549.