ВІВЧА́Р, я́, ч. 1. Той, хто доглядає овець; овечий пастух, чабан. Був на селі Вівчар Тарас; Він панових овечок пас (Гл., Вибр., 1957, 78); Ой, по горі, по горі Гонять вівці вівчарі (Нех., Під.. зорею, 1950, 199).
2. Той, хто займається вівчарством.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 551.