ВІД’ЇЖДЖА́ТИ, а́ю, а́єш і ВІД’ЇЗДИ́ТИ, їжджу́, їзди́ш, недок., ВІД’Ї́ХАТИ, ї́ду, ї́деш, док. 1. Вибувати, відправлятися кудись яким-небудь транспортом. Палац завалюється й горить. Запоріжці й козаки од’їжджають і з останніх човнів стріляють на яничар (Н.-Лев., II, 1956, 468); Згадалась [Грицькові] Орися Гармашівна, якою бачив її востаннє, в отой сірий осінній ранок, коли від’їздив з іншими мобілізованими на фронт (Головко, II, 1957, 436); В Ірландію мався прибуть корабель, Що лицарів віз в Палестину, На ньому об’їхати хтів і Роберт У тую далеку чужину (Л. Укр., І, 1951, 356).
2. Віддалятися від певного місця на яку-небудь відстань. Одні ридвани від’їздили від високого ганку, а другі — над’їздили (Мирний, III, 1954, 256); Вартовий замахнувся на нього автоматом, щоб він від’їхав далі, бо тут і так стояло багато машин (Кучер, Чорноморці, 1956, 78).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 588.