ВІДБОРОНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВІДБОРОНИ́ТИ, оню́, о́ниш, док., перех. Те саме, що обороня́ти; захищати. — А пам’ятаєте вчительку в Каховці, що ви її від стражників на пристані відбороняли? (Гончар, Таврія.., 1957, 474); Він відборонив гостей від Рябка і завів до хати (Коцюб., І, 1955, 47); [Микола:] Я й не стямився, коли, і хто, і як мене відборонив (Фр., IX, 1952, 101); [Кезгайло:] Що б він за хлопець був, якби свою Та дівчину не міг одборонити (Коч., П’єси, 1951, 166).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 558.