ВІДВИ́КЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до відви́кнути. Сплигнувши з коня, наблизився до дівчини п’янковитою ходою вершника, відвиклого ходити по землі (Гончар, Таврія.., 1957, 378); // у знач. прикм. Одвиклими очима оглядав [М. В. Гоголь] свою стару квартиру — не тільки тому, що забув її за літо, а й тому, що сам став іншою людиною (Полт., Повість.., 1960, 487).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 563.