ВІДГАНЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., ВІДІГНА́ТИСЯ, віджену́ся, жене́шся; мин. ч. відігна́вся, гна́лася, лося; док. 1. Захищатися від чийогось нападу тощо. По пояс у вівсі стоїть Сафрон Варчук і розмахує грабками, відганяючись від розлюченого Ласія (Стельмах, На.. землі, 1949, 56); Якийсь наївний чоловічок намагався одігнатися від них [куль] руками (Кач., II, 1958, 319); * У порівн. Дригає ногами, ніби від собак відганяється (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 145);
2. тільки недок. Пас. до відганя́ти 4.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 569.