ВІДГО́НИТИ 1, ить, недок., чим. 1. Мати присмак або запах чого-небудь; віддавати. З курної хати всі речі димом відгонять (Л. Укр., III, 1952, 654); — Чудове меню! — посміхнувся Іван Іванович, — .. смачне й ніжне м’ясо, яке трохи відгонить морем і водоростями (Донч., III, 1956, 240); Ми в редакції любили одержувати її акуратні карлючки на папері, що одгонив ліками (Ю. Янов., II, 1954, 9).
2. перен. Нагадувати або навівати що-небудь. Місцина справді стала пустирем одгонити (Мирний, II, 1954, 45); Передосіннє небо повите було в голубу задуму. Голе поле одгонило сумом (Вас., II, 1959, 204).
ВІДГО́НИТИ 2 див. відганя́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 571.