ВІДГРИМІ́ТИ, ми́ть; мн. відгримля́ть; док. Перестати гриміти. Відшуміли, відгриміли грози, засяяв чистий голубий обрій на сході (Цюпа, Назустріч.., 1958, 33);
* Образно. Ще не одгриміли оплески, щасливий молодий поет ще прикладав до серця свою першу збірочку поезій, як на сцену вийшов критик (Кач., II, 1958, 102); // перен. Закінчитися (про що-небудь гучно, бурхливо). В лісах партизанських моєї Вкраїни давно одгриміли бої (Сос., Солов. далі, 1957, 32); Кінчилась війна, відгриміли переможні салюти (Гончар, І, 1954, 444).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 572.