ВІДДИ́ХАТИСЯ див. віддиха́тися.
ВІДДИХА́ТИСЯ, а́юся,а́єшся і ВІДДИ́ХУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ВІДДИ́ХАТИСЯ, відди́хаюся, відди́хаєшся і відди́шуся, відди́шешся, док. 1. Відновлювати рівномірне дихання після порушення його внаслідок бігу, напруженої праці і т. ін. Ускочив [Щур] у гурт, оддихається, піт витирає (Вас., І, 1959, 233); Він сопів, віддихувався і водив навколо очманілими очима (Тулуб, Людолови, І, 1957, 207); Ніна віддихалась, неначе після швидкого бігу, випросталась, закинула руки за голову, і серце заспокоїлось (Коп., Земля.., 1957, 94); — Я піду ще раз, тільки трохи оддишуся (Ів.,Таємниця, 1959, 98).
2. тільки док., розм. Отямитися після знепритомнення, приступу. А як..почули, що щось стогне, та побачили кров, то тільки тоді ледве теплого зняли з коня та на вітер, — тільки не скоро оддихався, трохи дуба не дав (Морд., І, 1958, 130).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 580.