ВІДДУБА́СИТИ, а́шу, а́сиш, док., перех., розм. Сильно побити когось. [Зінько:] Давно вже кортить мені віддубасить тебе, та рука не здіймається (Кроп., II, 1958, 194); [Ліда:] Аркадію Семеновичу, вас хлопці ще не били? Чому так подивились? Напевне оддубасять? (Баш, П’єси, 1958, 203).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 582.