ВІДКИДНИ́Й, а, е. Який, будучи прикріплений одним краєм до чого-небудь, може відкидатися, відчинятися, відхилятися. Підніжки [екіпажа] були одкидні (Н.-Лев., III, 1956, 167); Притиснувшись до стіни, сидів [дідуган] на відкидному стільчику, похитуючись від руху поїзда (Досв., Вибр., 1959, 214); Степан і Микола були у сорочках з одкидним комірцем, у чорних коротких штанях (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 197).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 590.