ВІДКЛОНЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., ВІДКЛОНИ́ТИСЯ, оню́ся, о́нишся, док. 1. Вклонятися кому-небудь у відповідь на уклін, вітання і т. ін. Ще раз прошу, вибачте, що сама Вам відписую. Відкланяюся низенько Вашому чоловікові (Л. Укр., V, 1956, 51); Їде він і зустрічає жінку.. Він поклонився, а жінка відклонилася (Укр.. казки, легенди.., 1957, 329); Старий пан Темницький запрезентував їй свого сина, той їй уклонився, Целя відклонилася (Фр., II, 1950, 293).
2. тільки док., рідко. Вклонитися, прощаючись. Не відклонившись їм, пішла [Палажка] скорою ходою додому (Барв., Опов.., 1902, 152); Козаки все ще стояли без шапок і повинні були — за звичаєм — відклонитися своїм отаманам (Тулуб, Людолови, І, 1957, 470).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 592.