ВІДКОЛУ́ПУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДКОЛУПА́ТИ, а́ю, а́єш і ВІДКОЛУПНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. Колупаючи що-небудь, відокремлювати, відривати. — Починаймо, — зашепотів Микола і почав одколупувати ножем вікно (Н.-Лев., II, 1950, 202); Командир пакет хапає, відколупує печать, і ніхто з бійців не знає, як новину зустрічать (Голов., Поезії, 1955, 30); Відколупавши шмат глини, що почала здуватися на стіні біля вікна, жбурляє [Мотря] її (Руд., Остання шабля, 1959, 440).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 593.