ВІДКУ́ШЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до відкуси́ти; // у знач. прикм. Він уперто жував травину й спльовував убік відкушені шматки стебла (Сміл., Зустрічі, 1936, 69).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 599.