ВІДЛИ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до відли́ти 1, 2, 4, 6, 7. Постаті співців були мов з бронзи чорної одлиті (Л. Укр., III, 1952, 43); Зроблений він [пам’ятник] був і відлитий місцевими художниками і ливарниками (Хижняк, Тамара, 1959, 26); // відли́то, безос. присудк. сл. На заводі "Монумент-скульптура" відлито в бронзі бюст великого російського художника І. Ю. Рєпіна (Рад. Укр., 3.VІІІ 1951, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 601.