ВІДЛУ́НЮВАННЯ, я, с. Дія за знач. відлу́нювати й відлу́нюватися. За кожним новим ударом [грому] не ставало чути відлунювання попереднього — а били один за одним (Смолич, День.., 1950, 7).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 602.