ВІДЛУПЦЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, док., перех., розм. Сильно побити когось. Вона нагадає йому його жінку й отут при людях.. відлупцює його (Коцюб., І, 1955, 384); [Сергій:] Я.. розказував, як ти мене вчив рибу ловити і раз відлупцював (Корн., II, 1955, 27).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 602.