ВІДЛЮ́ДНИЦЬКИЙ, а, е. Власт. відлюдникові. Проте на самоті шматком масним та ласим Любив [пан] напхати свій одлюдницький живіт (Рильський, Поеми, 1957, 213).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 603.