ВІДМО́ВЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ВІДМОВЧА́ТИСЯ, чуся, чишся, док. Не відповідати на звертання, запитання; уникати відповіді. Онисько наче не чув, одмовчувавсь (Мирний, IV, 1955, 40); Вона вперто відмовчувалась або відповідала на мої запитання малозначним "ні", "еге", "атож" (Смолич, День.., 1950, 13); Звертаючись у статті "Щирість тону і щирість переконань" до москвофілів, які чули, що Горькому загрожує шибениця і дебатували питання про необхідність публічного виступу на його захист, Франко з обуренням питає, чому ж вони кінець кінцем вирішили тут відмовчатись (Рад. літ-во, 3, 1957, 46).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 609.