ВІДМОРО́ЖЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до відморо́зити. * У порівн. Він побілів, як стіна, а губи стали неначе одморожені (Н.-Лев., II, 1956, 144); // у знач. прикм. Очі Коленкура жадібно стежили за офіцером з одмороженим носом (Кочура, Зол. грамота, 1960, 390).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 610.