ВІ́ДПАР, у, ч. Негуста пара; випари. Сонечко підхопилось та так привітливо поглядає на сполосканий город; з землі відпар іде (Свидн., Люборацькі, 1955, 201); Ранньою весною земля у них пахне тільки відпаром і березовим соком, що йде від лісів (Стельмах, Кров людська.., I, 1957, 31).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 616.