ВІДПОЛІРО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до відполірува́ти. На спині бійця вона [металева плита] вилискувала, як добрячий, відполірований скибами грунту леміш (Гончар, І, 1954, 53).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 621.