ВІДПОЧИ́ВОК, вку, ч., розм., рідко. Те саме, що відпочи́нок. [Вустя:] Мало батько попоробили на своїм віку? Нехай тепер вволю відпочинуть. [Зінько:] Пияцтво не відпочивок… (Кроп., ІІ, 1958, 217); — Ось і нині! Неділя.., людям радість, відпочивок (Фр., VII, 1951, 34).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 622.