ВІДРУ́БНІСТЬ, ності, ж. Стан за знач. відру́бний 1. Надавав [ліс] самій долині позір ще більшого заглиблення і якоїсь пустинної тиші та відрубності від усього світу (Фр., VI, 1951, 22); Люди не можуть віддавати перевагу самотності, відрубності у всьому, якщо вони не можуть обходитися без єднання у вирішальній сфері свого життя — в праці (Ком. Укр., 3, 1965, 58).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 633.