ВІДРУ́БОК, бка, ч. Те, що відрубане, або те, від чого відрубано більшу частину. Вдарив [Лобур] по скаліченій руці, яку запорожець поклав на полудрабок;.. відчахнулась рука.. й впала на землю, а з відрубка похлинула кров (Стар., Облога.., 1961, 51); Долоня [незнайомця] була з чотирма пальцями! Замість п’ятого, великого пальця, на відбитку ясно позначився короткий, маленький відрубок (Донч., II, 1956, 393).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 633.