ВІДРЯ́ДЖЕННЯ, я, с. 1. тільки одн. Дія за знач. відряди́ти 1. [Ярчук:] Доповідь готова, принцип приведено в рух. А тепер подумаємо про відрядження декого на периферію (Мик., І, 1957, 381).
2. Службове доручення, для виконання якого необхідно куди-небудь їхати. Їхали з відрядженням райкому у тісних вагонах на село (Гер., Поезії, 1950, 62); Невідомий мав службове відрядження з Москви (Донч., II, 1956, 84).
3. Поїздка, пов’язана зі службовим дорученням. Це інженери-комуністи середнього віку повертаються з відрядження (Довж., Зач. Десна, 1957, 515); Понад 150 українських вчених побували в зарубіжних наукових відрядженнях (Цюпа, Україна.., 1960, 122).
4. Посвідчення про таку поїздку. Мигцем глянув [директор] у передане Ігорем відрядження, недбало кинув його на стіл (Шовк., Людина.., 1962, 274); Поставити печатку на відрядженні.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 634.