ВІДРЯ́ДНИЙ, а, е. 1. Який здійснюється залежно від кількості виготовленої продукції. Говорив [Садовий] про ледарів, зривачів відрядної системи в колгоспі (Десняк, II, 1955, 469); Заробіток комбайнера складається з основної відрядної оплати за зібрані гектари (Колг. Укр., 3, 1959, 3).
2. у знач. ім. відря́дні, них, мн. Гроші, видані на витрати, пов’язані з відрядженням. — Нехай пішки йдуть [члени комісії]. Це не моя справа. — Та, власне, — байдуже засміявся Преображенський. — Відрядні одержують (Ле, Міжгір’я, 1953, 177).
◊ Відря́дне посві́дчення — посвідчення, видане тому, хто їде у відрядження.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 634.