ВІДСТІ́Й, тою, ч. 1. тільки одн. Те саме, що відсто́ювання.
2. спец. Частинки речовини, що осідають на дно посудини або резервуару під час відстоювання рідини; осадок. У приміських зонах, як додаткове джерело добрив в овочевій сівозміні, можна застосовувати сухий відстій каналізаційних вод (Овоч. закр. і відкр. грунту, 1957, 123); При заправці комбайна пальним, маслом і водою рекомендується.. щодня перед роботою зливати відстій пального з бака (Зерн. комбайни, 1957, 288).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 642.