ВІДТУЖИ́ТИ, ужу́, у́жиш, док. Закінчити, перестати тужити. І, мабуть, раніш уже знала за синову долю, та й уже одтужила (Головко, І, 1957, 370); Міг я серце рвати пополам? Легше, кажуть, зразу відтужити — І одному, а не трьом серцям (Гірник, Сонце… 1958, 223).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 651.