ВІДТЯ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до відтя́ти 1. Дивлюся, в могилі усе козаки: Який безголовий, який без руки. А хто по коліна неначе одтятий (Шевч., II, 1953, 232); // у знач. прикм. Потім Свириденко розв’язав голову і показав возному відтяте вухо (Тулуб, Людолови, І, 1957, 44); // відтято, безос. присудк. сл. Обидві ноги йому відтято (Смолич, Мир.., 1958, 177).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 653.