ВІДХИЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш і ВІДХИ́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВІДХИЛИ́ТИ, илю́, и́лиш, док., перех. 1. Переміщати, відводити що-небудь у якийсь бік порівняно з попереднім положенням. Панни з реготом посунулись через густі лози, одхиляючи їх од лиця руками (Н —Лев., IV, 1956, 81); Вівчарі, одхиляють коліна од дірки, кудою скаче у струнку вівця (Коцюб., II, 1955, 324); Галя вже одхилила голову, і його губи цмокнули в пустому повітрі (Вас., І, 1959, 179); — Спочиньте.., — сказала Марія, відхиливши важку оксамитову портьєру (Кучер, Чорноморці, 1956, 23); // Відтягати назад своєю вагою. Важкі вороні коси відхиляли її голову трохи назад (Стельмах, На.. землі, 1949, 370); // Трохи відчиняти (двері, кватирку тощо); прочиняти. — Прошу на сніданнє! — сказала стара Осипова, відхиляючи двері світлички (Фр., II, 1950, 300); Прислухається, далі одхиляє трошки ляду, придивляється в шпарку (Л. Укр., II, 1951, 189); Дівчина.. відхилила березову хвіртку (Коз., Сальвія, 1959, 7).
2. перен. Те саме, що відверта́ти 5. Всі силкувались його втішати, розважати, розказувати про деяких старих довговічних людей, відхиляли думки од смерті (Н.-Лев., І, 1956, 245); Із шляху певного тебе не відхилив Ні острах, ні життя принади (Сам., І, 1958, 126).
Відхиля́ти (відхили́ти) ува́гу — те саме, що Відверта́ти (відверну́ти) ува́гу (див. відверта́ти).
3. перен. Відкидати, не приймати чого-небудь. Санінструктор штабу Леночка Перова.. суворо відхиляла ніжні погляди молоденьких лейтенантів (Ю. Янов., І, 1958, 382); [3ізі:] Я зовсім не силкуюсь відхилити правду (Кроп., V, 1959, 603), — Проект не відхилили, завдання ті ж самі (Ле, Міжгір’я, 1953, 10).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 654.