ВІДЧА́ЙНО, рідко. Присл. до відча́йний. Те літо, ранки ті поховані давно. Веселі туляки, що з нашими майстрами Відчайно ріжуться було в двадцять одно, І відпочинку час на греблі (Рильський, Поеми, 1957, 260).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 659.