ВІДЧИ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДЧИТА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. 1. тільки док. Закінчити читати лекцію, урок тощо. До роботи в школі Чепур ставився як до звичайнісінької служби. Відчитав уроки і додому (Збан., Малин. дзвін, 1958, 213).
2. Читати що-небудь переважно нерозбірливо написане. Професор Дубровський став роздавати зошити, при чім кожному ученикові [учневі] відчитував свої замітки (Мак., Вибр., 1954, 54); Вибачайте, що пишу так погано, — може, Ви й не відчитаєте того (Л. Укр., V, 1956. 247).
3. що в чому, звичайно док., перен., рідко. Помітити, зрозуміти. В тих темно-синіх очах.. Все відчитала нараз і душею збагла Клеопатра (Фр., XIII, 1954, 318); — Не піддавайтеся ніяким впливам, — обізвався він, мов відчитав, що в моїй душі діялося, — і кріпіть вашу душу (Коб., І, 1956, 155).
4. кого, розм. Робити зауваження кому-небудь; повчати, лаяти. — Така вродлива жінка, а смалить тютюн, як гусар, — вдавано нахмуривши брови, відчитувала її Валентина (Руд., Вітер.., 1958, 16); [Одарка:] Ви за нами й не дуже, а ми за вами й байдуже!.. [Маруся:] Он як відчитала! (Кроп., І, 1958, 72); Він з усмішечками та жартами, але добре-таки відчитав Яреська (Гончар, Таврія.., 1957, 536).
5. кого, заст. Згідно з забобонами — читаючи молитви, виліковувати кого-небудь, відводити від когось нещастя. — От я і почала її [Пріську-московку] відчитувати… Вичитаю од перестріту — не бере, зачала від уроків — не помагає… (Мирний, IV, 1955, 378); Недобре діло брехати: недобре для себе, а другому такого наробиш, що й не відчитаєш нічим! (Кв.-Осн., II, 1956, 487).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 661.