ВІДШУМІ́ТИ, ми́ть, док. Закінчити, перестати шуміти. Вона не знала, чи надовго їй стане сили, чи одшумлять коли бурі (Коцюб., II, 1955, 305); І згадав я в вуличному шумі інший шум, що одшумів давно (Сос., Вибр., 1941, 208); // перен. Минутися, пройти бурхливо, із шумом. Розійшлися дими, Одшуміла війна (Уп., Укр. поема, 1950, 54); Революція відшуміла, відгуркотіла (Руд., Вітер.., 1958, 83).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 666.